Перейти до вмісту

Івахів Соломія

Матеріал з Вікіцитат
Івахів Соломія
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Соломія Івахів (англ. Solomiya Ivakhiv; нар. 3 квітня 1980, Львів) — скрипалька, професорка скрипки й альта в Університеті Коннектикут і Консерваторії Лонджі Бард коледжу, артистична директорка Музичної серії МАТІ Українського інституту Америки, заслужена артистка України (2021).

Цитати

[ред.]
  •  

Відносно «закоханості у російське мистецтво», я вважаю, що це – перебільшення, яке світові напихає північний сусід. У своїй більшості музиканти не є закоханими у московську музику. Цю музику пропагували століттями, і тому просто її багато, бо це частина світового музичного репертуару[1].

  •  

В Україні декретна відпустка – три роки, в Америці – 3-4 місяці, і жінка не втрачає свого професійного рівня. І хоча жінки-матері в Україні традиційно посвячують себе більше родині, вихованню дітей, моя вчителька Ореста Когут-Ванькович працювала, концертувала, виховувала нас, музикантів, та ростила трьох власних дітей[1].

  •  

Коли я зі своїми американськими колегами виконала уривок Фортепіанного тріо Василя Барвінського для держсекретаря Блінкена, то твір йому настільки сподобався, що він наголосив, щоб ми зробили запис. Що ми й зробили у червні 2024 року з продюсером, який отримав Grammy[1].

  •  

Реалії є такі, що ніхто не відмовлявся від російської культури у Європі чи Америці. Оркестри надалі виконували музику їхніх композиторів. Хоча вже, може, у меншій кількості, але виконували, бо програми складаються на два-три роки наперед. Що змінилося? То це почали «незаплановано» додавати твори українських композиторів при складанні нових програм. Українська музика також стане (і вже стає!) частиною світової спадщини. Потрібно лише продовжувати гнути цю лінію – як кажуть американці: «Carry on»[1].

  •  

Роками я хотіла записати альбом колядок, які знала з дитинства. Мене часто транслюють на радіо, і от спало на думку: якщо буду мати такий альбом, то також будуть виконувати і впізнавати наші чудові мелодії. Світ знає українського «Щедрика» – Carol of the bells. Але ж скільки чудових мелодій, які також варті світового визнання! Щоби зацікавити не українського слухача, я зрозуміла: потрібно створити інструментальні обробки, без тексту. Разом з київським композитором Богданом Кривопустом ми дійшли згоди, що аранжування і композиції мають бути легкими, зрозумілими, трохи в стилі Голлівуду[1].

  •  

Український Інститут Америки завжди був центральним осередком української культури: музики, мистецтва, літератури. З початком війни Інститут також став майданчиком, куди світові політики, аналітики, генерали, стратеги приходять ділитися своєю аналітикою та планами на перемогу. Перерахувати усіх неможливо, але я згадаю Гіларі Клінтон, Посолку США в ООН Лінду Грінфелд, Держсекретар Ентоні Блінкена, губернатора Штату Нью-Йорк Кеті Гокул, UK Home Secretary Джеймса Клеверлі[1].

  •  

24 лютого 2022 року я відчувала шок. Але, якщо чесно, це багатомісячне нагнітання, коли рашистські війська скупчувались біля українського кордону… Ми точно знали, що московити почнуть війну, хоча невідомо коли. Таке очікування було найгіршим. Всі розуміли, що на нас нападуть. А ті, хто думав, що диктатор лише залякує нас, забули, яким жорстоким є наш північний сусід[1].

  •  

Naxos of America випустив мій перший диск Ukraine – Journey to freedom («Століття української музики – твори для скрипки та фортепіано»), який я записала у 2014-му – одразу після початку війни. Тоді ще світ не розумів геополітики на наших теренах, а я вже хотіла донести нашу музику і влити її у світову музичну культуру. До диска тоді увійшли твори 8 українських композиторів, які представляли різні регіони та жанрові напрямки: Мирослав Скорик, Євген Станкович, Валерій Сильвестров, Богдан Кривопуст, Іван Карабиць, Олександр Щетинський, Віктор Косенко, Борис Лятошинський[1].

Примітки

[ред.]